пр. Московский 52, 4 этаж, Харьков, Украина, тел. +38(057)7319580

 

Felix, qui potuit rerum cognoscere causas
Главная » Публикации » Деякі питання дотримання лікарської таємниці

Деякі питання дотримання лікарської таємниці

Стаття Святослава Бартоша для журналу «Медична Практика»

Враховуючи тенденції розвитку сучасної медицини в Україні, все гостріше постає питання дотримання лікарської таємниці. Вже давно минули ті часи, коли пацієнти знали лише, що законом захищається їхнє право на медичну таємницю, і зовсім не були знайомими із самими способами захисту своїх прав. І позови про стягнення фантастичних сум збитків за порушення особистих немайнових прав є яскравим тому підтвердженням. А враховуючи теперішній стан судочинства, розраховувати на справедливе судове рішення можна, на жаль, не завжди. Тому слід бути поінформованим, а отже - озброєним.

Право на захист особистих медичних даних активно захищається і Європейським судом з прав людини (наприклад, справа «Z проти Фінляндії», «М.С. проти Швеції», «Авілкіна та інші проти Росії»). Оскільки з кожним роком збільшується кількість наших громадян, які звертаються за захистом порушених прав до міжнародних судових інстанцій, то варто чекати, що скоро з’явиться відповідна практика Європейського суду і щодо України.

Охорона лікарської таємниці в Україні характеризується відсутністю чіткого законодавчого регулювання. Питання, пов’язані з визначенням обсягу поняття лікарської таємниці, переліку суб’єктів зберігання лікарської таємниці і випадків можливого розголошення медичних даних про особу регулюються різноманітними законодавчими актами, які часто є маловідомими не тільки для лікарів, а й для юристів. Варто наголосити на тому, що така ситуація з нормативним регулюванням питань дотримання лікарської таємниці складається аж ніяк не на користь лікарів, а навпаки створює можливості для різноманітних зловживань як з боку держаних органів, так і з боку недобросовісних пацієнтів.

Визначення поняття «лікарська таємниця»

Однією з основних особливостей національного законодавства є відсутність нормативного визначення поняття «лікарська таємниця». В Україні для охорони особистих медичних даних особи використовуються два поняття: «таємниця про стан здоров’я» та «лікарська таємниця». Поняття «таємниця про стан здоров’я» більш ширше і крім відомостей, які становлять лікарську таємницю, включає в себе ще й відомості про факт звернення особи за медичною допомогою (стаття 39-1 Основ законодавства України про охорону здоров’я, стаття 286 Цивільного кодексу України).

Лікарям, щоб убезпечити себе від можливих негативних наслідків, ми радимо у своїй діяльності все ж орієнтуватися на поняття «таємниця про стан здоров’я», до якого включаються відомості про:

1) факт звернення особи за медичною допомогою;

2) хворобу;

3) медичне обстеження, огляд та їх результати;

4) інтимну і сімейну сторони життя гроадянина.

Іншою важливою особливістю є те, що українське законодавство також не містить і ви­черпного переліку суб’єктів, які зобов’язані зберігати лікарську таємницю. Аналіз чинних правових норм дає підстави стверджувати, що відомості про стан здоров’я особи зобов’язані зберігати всі, кому такі відомості стали відомі (частина 3 статті 286 Цивільного кодексу України).

Обмеженя права на лікарську таємницю

Медикам варто також знати, що право особи на захист лікарської таємниці не є абсолютним і може бути обмежене, але випадки такого обмеження повинні бути чітко визначені в законодавстві. На це прямо вказується в статті 40 Основ законодавства України про охорону здоров’я.

Звертаємо вашу увагу на те, що медичним працівникам слід як можна вужче та прискіпливіше трактувати можливі випадки обмеження права на захист лікарської таємниці, оскільки відповідальність за розголошення відомостей, що становлять лікарську таємницю, набагато суворіша, ніж відповідальність за ненадання таких відомостей.

Одним із можливих обмежень права на лікарську таємницю є випадок, коли особа або її законний представник (якщо особа є неповнолітньою або визнана у встановленому законом порядку недієздатною чи обмежено дієздатною) добровільно дали згоду на розголошення та поширення інформації, яка відноситься до лікарської таємниці.

Для уникнення можливих непорозумінь наполегливо рекомендуємо завжди письмово фіксувати таку згоду і чітко визначати обсяг відомостей, на розголошення яких дається дозвіл.

Крім того, законодавством передбачені випадки, коли медична таємниця може бути розголошена без згоди особи чи її законних представників:

1. Інформація про стан здоров’я неповнолітньої особи та особи, яка визнана у встановленому законом порядку недієздатною чи обмежено дієздатною. Батьки (усиновлювачі), опікун, піклувальник мають право на отримання інформації про стан здоров’я дитини або підопічного (частина 2 статті 39 Основ законодавства України про охорону здоров’я та частина 2 статті 285 Цивільного кодексу України).

2. Результати медичного обстеження наречених. Відповідно до статті 30 Сімейного кодексу України, наречені зобов’язані повідомити один одного про стан свого здоров’я. Результати медичного обстеження є таємницею і повідомляються лише нареченим.

3. Відомості про лікування особи в наркологічному закладі (частина 5 статті 14 Закону України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними» від 15 лютого 1995 року №62/95-ВР).

4. Відомості про звернення за медичною допомогою потерпілого від нещасного випадку (пункт 9 постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві» від 30 листопада 2011 року №1232 та пункт 6 Порядку розслідування та обліку нещасних випадків невиробничого характеру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 березня 2001 року №270).

5. Відомості про стан психічного здоров’я особи та надання їй психіатричної допомоги. У частині 4 статті 6 Закону України «Про психіатричну допомогу» від 22 лютого 2000 року №1489-111 передбачені випадки, коли допускається передача відомостей про стан психічного здоров’я особи та надання їй психіатричної допомоги без згоди особи або без згоди її законного представника.

6. Відомості про осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, а також осіб, які ухиляються від обов’язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій (пункт 5 частини 1 статті 7 Закону України «Про забезпечення санітарно­го та епідемічного благополуччя населення» від 24 лютого 1994 року №4004-ХІІ).

7. Відомості про захворювання, що становлять загрозу здоров’ю населення, санітарному та епідемічному благополуччю (пункт 5 частини 1 статті 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24 лютого 1994 року № 4004-ХІІ).

8. Відомості про результати тестування особи з метою виявлення ВІЛ, про наявність або відсутність в особи ВІЛ-інфекції (статті 6 та 13 Закону України «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ» від 12 грудня 1991 року №1972-ХІІ).

9. Відомості про клінічну та диспансерну категорію захворювання хворого на туберкульоз, звільненого з місць позбавлення волі (частина 2 статті 18 Закону України «Про протидію захворюванню на туберкульоз» від 05 червня 2001 року № 2586-ІІІ).

10. Відомості про помилки, допущені медичним персоналом. Так, наприклад, у рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Биржиковський проти Польщі» суд наголосив на необхідності швидкого вирішення справ, які стосуються смерті особи в медичних закладах. Помилки, допущені медпрацівниками, повинні швидко з’ясовуватись. Далі ця інформація має невідкладно розповсюджуватися серед персоналу медичного закладу загалом, аби не допустити повторення негативного досвіду в майбутньому, а відтак гарантувати пацієнтам надання якісніших медичних послуг.

Звертаємо увагу на те, що поширення відомостей про медичну помилку не повинно супроводжуватися розкриттям інформації про пацієнта.

Медичним працівникам слід пам’ятати, що в кожному конкретному випадку потрібно ґрунтовно аналізувати підстави для розкриття відомостей, що становлять лікарську таємницю, та визначати обсяг відомостей, які розголошуються. Недотримання цього правила може призвести до серйозних наслідків, починаючи від накладення на працівника дисциплінарного стягнення і закінчуючи притягненням особи до кримінальної відповідальності або пред’явленням позову про стягнення значної суми збитків.

Найпоширеніші випадки порушення лікарської таємниці

Тепер доречно буде проаналізувати найпоширеніші випадки порушення лікарської таємниці:

1. Надання інформації, що містить лікарську таємницю, на запити. На адресу медичних закладів можуть надходити різноманітні запити про надання інформації як від правоохоронних органів, так і від фізичних та юридичних осіб (адвокатські запити, запити про надання публічної інформації). Працівники медичних закладів, які не мають юридичної освіти, часто не в змозі оцінити правомірність такого запиту. А тому поширеними є випадки порушення лікарської таємниці з боку працівників медичних закладів, коли останні надають на запити інформацію, на отримання якої запитувачі не мають права.

Показовим в цьому плані, наприклад, є недавнє рішення Європейського суду з прав людини від 06 червня 2013 року по справі «Авілкіна та інші проти Росії». Суд зазначив, що порушення права на невтручання в особисте життя, яке гарантоване статтею 8 Конвенції про захист прав та основоположних свобод, полягало в тому, що інформація про відмову заявників від переливання крові була надана комітетом охорони здоров’я на запит прокуратури. Запит на вказану інформацію подавався прокуратурою в рамках розслідування, яке проводилося стосовно релігійної організації, членами якої були заявники. Суд визнав невиправданим таке втручання в особисте життя заявників.

Посадові особи медичного закладу повинні пам’ятати, що в кожному конкретному випадку отримання запиту про надання інформації слід ретельно перевіряти: чи взагалі підлягає запитувана інформація розголошенню, чи відповідає такий запит вимогам законодавства, які ставляться до нього, чи належним чином підтверджені повноваження особи, яка звертається з таким запитом, чи має право запитувач на інформацію, яка зазначена у запиті.

Хотілось би звернути особливу увагу на те, що перед тим як відповідати чи не відповідати на будь-які запити про надання інформації, яка може бути віднесена до лікарської таємниці, доцільно отримати фахову консультацію юриста, щоб переконатися у правомірності своїх дій, адже неправомірне розголошення відомостей, що становлять лікарську таємницю, а також неправомірна відмова від надання інформації тягнуть за собою негативні наслідки у формі притягнення винних осіб до певного виду юридичної відповідальності.

2. Надання інформації рідним пацієнта по телефону. Кожен, напевно, пам’ятає пораду «обдзвонити всі лікарні та морги» у випадку зникнення близької людини. У такому випадку особа, яка представляється родичем передбачуваного «потерпілого» і називає його прізвище, намагається отримати інформацію щодо того, чи звертався цей «потерпілий» за медичною допомогою.

Розголошення такої інформації представниками лікувального закладу є незаконним і тягне за собою відповідальність, передбачену законодавством.

Опитування свідчить, що більша частина медичних працівників не перевіряють документи, які підтверджують ступінь спорідненості особи з пацієнтом, інформацію про стан здоров’я якого вони повідомляють. Така необережність може призвести до дуже серйозних негативних наслідків як для самого медичного працівника, так і для медичного закладу, в якому він працює.

3. Листок непрацездатності. Порядок заповнення листка непрацездатності визначається Інструкцією, яка затверджена спільним наказом Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства праці та соціальної політики України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 03 листопада 2004 року №532/274/136-ос/1406 (далі - Інструкція).

Відповідно до пункту 3 Інструкції, на частині лицьового боку листка непрацездатності, що видається непрацездатному, чітко вказується назва медичного закладу (повністю), що підтверджуються його штампом та печаткою. У графі «Діагноз первинний» лікар вказує первинний діагноз у перший день видачі листка непрацездатності. У графі «Діагноз заключний» лікар вказує остаточний діагноз.

Варто звернути увагу на те, що відповідно до підпункту 3.2 Інструкції, діагноз первинний і діагноз заключний зазначаються виключно за письмовою згодою хворого.

А тому для уникнення можливих випадків притягнення до відповідальності за розголошення лікарської таємниці, слід в кожному випадку видачі листка непрацездатності інформувати пацієнта про його право відмовитися від зазначення у листку непрацездатності поставленого йому діагнозу, після чого отримувати чітку письмову згоду пацієнта на таке зазначення.

Зазначення у листку непрацездатності повної назви медичного закладу також призводить до порушення лікарської таємниці. У цьому питанні позитивним, наприклад, є до­свід Російської Федерації. Відповідно до вимог наказу Міністерства охорони здоров’я та медичної промисловості Російської Федерації та Фонду соціального страхування Російської Федерації від 17 травня 1995 року №128/25 «Про печатки і штампи для оформлення медичних документів», керівники медичних закладів, лікувально-профілактичних, навчальних та науково-дослідних установ, організацій при оформленні документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, та інших медичних документів за погодженням з пацієнтами або їх законними представниками зобов’язані використовувати спеціальні печатки або штампи без вказівки профілю організації. Наведене положення законодавства Російської Федерації безумовно надає громадянам додаткові гарантії додержання лікарської таємниці.

Відповідальність за порушення лікарської таємниці

І на сам кінець варто розглянути питання відповідальності за порушення лікарської таємниці. Слід відзначити, що порушення лікарської таємниці карається в Україні досить суворо. Законодавством передбачені різні види відповідальності за таке правопорушення:

1. Дисциплінарна відповідальність. Законодавством не встановлено спеціальної процедури притягнення до дисциплінарної відповідальності за порушення лікарської таємниці, а тому ці питання регулюються Кодексом законів про працю України.

2. Анулювання ліцензії на провадження господарської діяльності з медичної практики. Підставою для анулювання ліцензії є повторне виявлення порушення ліцензіатом вимог законодавства щодо охорони медичних даних пацієнта (стаття 21 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 1 червня 2000 року №1775-111).

3. Цивільно-правова відповідальність. Якщо протиправним розголошенням відомостей про стан здоров’я особи їй було заподіяно шкоду (як моральну, так і матері­альну), то ця шкода відшкодовується винною особою в повному обсязі.

Не менш важливим для керівників медичних закладів є те, що відповідно до частини 1 статті 1172 Цивільного кодексу України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану її працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов’язків. А тому шкоду, заподіяну розголошенням відомостей про стан здоров’я пацієнта, буде відшкодовувати медичний заклад, у якому працює винний у такому правопорушенні працівник.

Слід також додати, що останні тенденції українського судочинства є невтішними для медичних працівників, оскільки суми, що стягуються з осіб, винних у порушенні особистих немайнових прав, є доволі значними.

4. Кримінальна відповідальність. Кримінальним кодексом України передбачена як загальна відповідальність за розголошення лікарської таємниці (стаття 145), так і спеціальна - за розголошення відомостей про проведення медичного огляду на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (стаття 132).

Хоча випадки притягнення до кримінальної відповідальності за розголошення лікарської таємниці в Україні поки що поодинокі, варто пам’ятати, що недосконале законодавче регулювання питань, пов’язаних із захистом особистих медичних даних особи, створює підґрунтя для різноманітних зловживань та маніпуляцій правоохоронними органами по відношенню до медичних працівників.

Підсумовуючи викладене, варто зазначити, що питання збереження лікарської таємниці доволі проблематичне і складне, але необхідне в кожному суспільстві. А тому при вирішенні питання про надання відомостей, які належать до лікарської таємниці, варто звертатися за допомогою до юриста, який зможе якщо не запобігти протиправному розголошенню лікарської таємниці, то хоча б звести до мінімуму ризик такого порушення.

 

design by Andrew Grachev
СКИДКА 20%