Міфи про Європейський суд
Стаття Святослава Бартоша для видання «Юридична газета»
На фоні ситуації, яка сьогодні склалася в українській судовій системі, дедалі більшої популярності набуває Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) як єдина судова інстанція, яка здатна забезпечити справедливий розгляд справи та відновлення порушених прав людини. Інтернет рясніє різноманітною інформацією, яка покликана допомогти як простим громадянам, так і практикуючим юристам у процесі вирішення питань, пов’язаних зі зверненнями до ЄСПЛ. Однак якість, достовірність та повнота такої інформації часто залишають бажати кращого. А тому в суспільстві сформувалися певні хибні уявлення про Європейський суд. Я б назвав такі уявлення міфами, адже саме це слово тепер найчастіше використовується для характеристики популярного, хоча й помилкового твердження. У цій статті я спробую розвіяти деякі з цих міфів.
Міф №1. Юрисдикція Європейського суду поширюється на всі правовідносини, що виникають усередині країни
Це, напевно, один із найпоширеніших міфів. Багато хто вважає, що Європейський суд вирішує будь-які справи, які розглядаються в рамках національного судочинства. На жаль, така хибна думка поширена як серед звичайних громадян, так і серед практикуючих юристів. Насамперед слід чітко запам’ятати, що Європейський суд з прав людини не є судом четвертої інстанції по відношенню до національних судів.
Компетенція Суду обмежується такими критеріями:
- коло осіб (компетенція ratione personae) – Заявниками можуть виступати фізичні особи, група осіб, юридичні особи (тільки неурядові організації); Відповідачем завжди є держава, яка несе відповідальність за дії державних чи муніципальних органів, установ, підприємств або приватних осіб, які діють за вказівкою державних органів;
- часова юрисдикція (компетенція ratione temporis) - за загальним правилом, ЄСПЛ бере до уваги тільки ті факти, які мали місце після набрання Конвенцією чинності для держави–відповідача. Для України – це 11 вересня 1997 року;
- територіальна юрисдикція (компетенція ratione loci) - Суд розглядає тільки ті заяви, що стосуються порушень, що мали місце на території на яку поширюється влада держави – учасниці Конвенції;
- предмет справи (компетенція ratione materiae) - Європейський суд розглядає тільки ті заяви, які стосуються порушення прав і свобод людини, які гарантуються Конвенцією.
Зазвичай, визначення відповідності заяви першим трьом критеріям не викликає особливих труднощів. А от при визначені компетенції Суду ratione materiae виникає ціла низка проблем. На мою думку, це пов’язано з автономним тлумаченням понять, які містяться у статтях Конвенції. Загальновідомо, що ЄСПЛ не обмежується буквальним тлумаченням положень Конвенції, а виходить далеко за його межі. Для того щоб було більш зрозуміло, наведу приклад тлумачення Судом поняття «кримінальне обвинувачення», яке міститься у ст.6 Конвенції. Відповідно до практики Європейського суду, до «кримінального обвинувачення» належать справи, які національним законодавством віднесені до кримінальних, а також деякі справи про адміністративні правопорушення, справи про порушення митних правил, деякі види податкових правопорушень, дисциплінарне провадження щодо певних категорій осіб та деякі інші види провадження.
Як ми бачимо, Європейський суд досить розширено тлумачить положення Конвенції, а тому для вирішення питання, чи відноситься розгляд кожної конкретної справи до його компетенції, потрібно детально вивчати практику ЄСПЛ, особливо ту, яка стосується прийнятності заяв.
Міф №2. Підготовка заяви та її розгляд Європейським судом потребують від заявника значних матеріальних витрат
Багато хто вважає, що подання заяви до ЄСПЛ та розгляд його справи Судом, супроводжується значними фінансовими затратами, які неодмінно ляжуть на плечі заявника. Насправді процедура розгляду справ Європейським судом переважно є менш затратною для заявника, ніж розгляд його справи національними судами. По-перше, жодні платежі за подання заяви до ЄСПЛ не стягуються. По-друге, заява до Європейського суду та додані до неї документи можуть бути викладені офіційною мовою будь-якої із держав, які підписали Конвенцію. По-третє, майже всі засідання ЄСПЛ проводяться без виклику сторін по справі, а отже, заявникові не потрібно витрачатися на поїздку до Страсбурга. По-четверте, у випадку, коли заявникові бракує коштів, щоб оплатити вартість усіх або частини витрат на адвоката, Європейський суд може надати такому заявникові безоплатну правову допомогу. Також, слід зазначити, що в Україні діють численні громадські організації, які безоплатно надають громадянам допомогу при звернені до ЄСПЛ. Крім того, у випадку визнання порушення прав заявника гарантованих Конвенцією, Суд присуджує заявникові відшкодування всіх понесених ним судових витрат. Однак, саме заявник зобов’язаний доводити розмір таких витрат.
Міф №3. Перед подачею заяви до Європейського суду потрібно обов’язково звернутися до Верховного Суду України
Серед багатьох практикуючих юристів нині побутує думка, що перед тим, як звертатися до ЄСПЛ, потрібно в обов’язковому порядку звернутися до Верховного Суду України (далі – ВСУ) із заявою про перегляд рішення суду касаційної інстанції в зв’язку з неоднаковим застосуванням судами касаційної інстанції норм матеріального права. Таке твердження є хибним, оскільки ЄСПЛ не вважає процедуру перегляду ВСУ остаточних рішень судів касаційної інстанції частиною необхідного ланцюжка засобів правового захисту. Суд розцінює цю процедуру як екстраординарний спосіб судового захисту, а тому, дотримується тієї позиції, що заявники, перед подачею скарги до ЄСПЛ не повинні в обов’язковому порядку звертатися до ВСУ із заявами про перегляд рішення суду касаційної інстанції.
В іншому разі, поки потенційний заявник все ж таки намагатиметься скористатися таким засобом захисту і чекатиме, поки суд касаційної інстанції вирішить питання про допуск його заяви до провадження або поки ВСУ перегляне рішення по його справі, він може пропустити встановлений статтею 35 Конвенції шестимісячний строк звернення до Європейського суду. І що дуже важливо - цей строк не поновлюється за жодних обставин. Отже, потрібно запам’ятати, що вказаний шестимісячний строк починається з моменту постановлення остаточного рішення національними судами по справі заявника. Остаточними по кримінальних, цивільних, господарських справах та справах адміністративної юрисдикції є рішення відповідних судів касаційної інстанції, а у справах про адміністративні правопорушення – рішення апеляційних, або місцевих судів (залежно від встановленого порядку оскарження постанов по справах про адміністративні правопорушення).
Міф №4. Європейський суд завжди присуджує великі суми компенсації заявникам, чиї права він визнав порушеними
Процедуру компенсації заявникам шкоди, яку вони понесли у зв’язку з порушенням їхніх прав, можна розділити на два етапи. Перший – це визначення Судом суми компенсації, яку держава повинна сплатити заявнику за порушення його прав. І другий – це виконання державою рішення ЄСПЛ, яким було присуджено таку компенсацію.
Що стосується першого етапу, то Суд зобов’язаний, у випадку визнання порушення Конвенції, надати потерпілій стороні справедливу сатисфакцію (відшкодування). Аналіз практики Європейського суду показує, що Суд дуже обережно і виважено підходить до визначення розміру грошової компенсації, яка присуджується потерпілій особі. Заявник завжди зобов’язаний довести, що внаслідок порушення його прав, гарантованих Конвенцією, йому було заподіяно моральну чи матеріальну шкоду, а також розмір такої шкоди.
При визначені суми компенсації матеріальної шкоди слід брати до уваги, що Суд надає компенсацію тільки тоді, коли національним законодавством не передбачено відшкодування такої шкоди або передбачено тільки часткове відшкодування. Щодо моральної шкоди, то досить часто ЄСПЛ у своїх рішеннях вказує на те, що висновок про порушення державою положень Конвенції сам по собі становить достатню справедливу сатисфакцію стосовно будь-якої нематеріальної шкоди, завданої заявникові внаслідок цього порушення.
Проте навіть якщо ЄСПЛ і присудив заявникові певний розмір грошової компенсації, то це ще не є гарантією того, що заявник зможе швидко її отримати. В Україні існують системні проблеми із виконанням судових рішень. І рішення Європейського суду тут не є винятком. Утім, позитивним є той факт, що за невиконання рішень ЄСПЛ передбачена пеня, а тому це певною мірою стимулює державу на їх виконання.
Отже ми розглянули низку неправильних уявлень про діяльність Європейського суду з прав людини, що сформувалися у суспільстві. Причин для цього насправді безліч. Однак для того, щоб і самому не стати жертвою таких міфів, потрібно досить критично ставитись до інформації про ЄСПЛ, яка міститься як у мережі Інтернет, так і в багатьох друкованих виданнях, а також постійно використовувати практику Європейського суду при тлумачення тих чи інших положень Конвенції.