пр. Московский 52, 4 этаж, Харьков, Украина, тел. +38(057)7319580

 

Felix, qui potuit rerum cognoscere causas
Главная » Публикации » Тривалість роботи медичного працівника: як застосувати та компенсувати ненормований час

Тривалість роботи медичного працівника: як застосувати та компенсувати ненормований час

Стаття Тетяни Сільченко для журналу «Медична практика»

Укладаючи трудовий договір, кожен має право знати про тривалість своєї роботи. Варіанти передбачає законодавство та роботодавець. Право приймати рішення, на які умови погоджуватись, залишається за працівником.

Що таке тривалість роботи медичного працівника і як вона врегульована законодавством, слід знати всім без винятку — як лікарям або іншому медичному персоналу, так і керівнику та власнику медичного закладу, і навіть пацієнтам. Поінформованість дозволить уникнути непорозумінь між працівником та роботодавцем, в той час як відсутність інформації демотивує працівника, бо створює враження, що його «експлуатують», і вводить в оману керівника або власника медичного закладу. За умов непорозуміння, відсутності мотивації, виснаженості персоналу створюється нездорове моральне середовище в колектив; яке не дозволяє забезпечити якісне надання медичних послуг. Тож спробуємо розібратися скільки і за яким графіком мають працювати медики.

Медичні та фармацевтичні працівники мають право на належні умови професійної діяльності та скорочений робочий день і додаткову оплачувану відпустку у випадках, встановлених законодавством, (ст. 77 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» (далі — Основи законодавства)

Законодавство передбачає три види тривалості робочого часу: нормальна, скорочена, неповний та ненормований робочий час.

Загальне правило, а саме ст. 50 Кодексу законів України про працю (далі — КЗпП) визначає, що нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. При цьому передбачена можливість зменшення максимальної тривалості робочого часу самим підприємством відповідно до колективного договору.

Скорочений робочий час

Скорочена тривалість робочого часу встановлюється законодавством для категорій працівників, зазначених у ч. 1 ст. 51 КЗпП, і також для лікарів. Міністерством охорони здоров’я України (далі — МОЗ) наказом від 25 травня 2006 р. № 319 (далі —наказ № 319) встановлені тижневі норми робочого часу для різних категорій працівників медичних закладів та установ:

1) 38,5 годин для керівників структурних підрозділів, медичних реєстраторів, дезінфекторів за винятком тих, хто працює у шкідливих умовах праці (наприклад, у закладах переливання крові, молочних кухнях, будинках дитини, бюро судово-медичної експертизи тощо);

2) 33 години для лікарів, зайнятих виключно амбулаторним прийомом хворих (амбулаторно-поліклінічні заклади та підрозділи закладів, здоровпунктів, фельдшерських пунктів тощо);

3) 40 годин для адміністративного персоналу медичних закладів та установ (до їх числа віднесені керівники, головні бухгалтери, їхні заступники, керівники підрозділів, головні фахівці — за винятком тих, які працюють у шкідливих умовах), провізорів, фармацевтів аптек, які зайняті тільки відпусканням ліків та інших товарів аптечного асортименту тощо;

4) 18 годин для вчителів І-XII класів шкіл, вчителів-дефектологів та логопедів закладів охорони здоров’я (крім будинків дитини);

5) 20 годин для завідувачів логопедичних пунктів, логопедів, вчителів-логопедів будинків дитини;

6) 24 години для музичних керівників, концертмейстерів, акомпаніаторів, культорганізаторів;

7) 25 годин для вихователів будинків дитини (груп) для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку;

8) ЗО годин для вихователів закладів охорони здоров’я та будинків дитини;

9) 36 годин для вихователів-методистів закладів охорони здоров’я.

До речі, положення наказу № 319 оскаржувались Донецьким обласним комітетом профспілки працівників охорони здоров’я України, до якого в процесі апеляційного оскарження приєдналась ще й Дніпропетровська профспілка. Як вважали профспілки, встановлення саме норм тривалості робочого тижня є неправомірним та, на їхню думку, не відповідає вимогам Конституції України та Основ законодавства. Судами в задоволенні вимог було відмовлено, Вищим адміністративним судом України їх рішення також не змінені, чим підтверджено правомірність встановлених нормативів.

Наведені в наказі № 319 норми поширюються на всіх медичних працівників незалежно від відомчого підпорядкування та форм власності.

Неповний робочий час

Неповна тривалість робочого часу відповідно до ст. 56 КЗпП встановлюється за угодою між працівником та роботодавцем, оплата праці здійснюється пропорційно відпрацьованому часу. Якщо таке прохання висловлене вагітною жінкою, жінкою, яка має дитину віком до 14 років або дитину-інваліда, або ж здійснює догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку, роботодавець не може відмовити у його задоволенні.

Ненормований робочий час

На практиці доволі широко застосовується ненормована тривалість робочого часу.

Цей режим взагалі не передбачений КЗпП, окрім згадування у Главі V «Час відпочинку» у ст. 76 про щорічні додаткові відпустки за особливий характер праці. Натомість, ще у жовтні 1997 р. Мінпраці видало наказ № 7, яким затвердило «Рекомендації щодо порядку надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці» (далі — Рекомендації). Рекомендації дають дуже загальне розуміння про цю категорію трудового права, але це все ж є намаганням надати правового підґрунтя тому, що застосовується майже всіма роботодавцями до працівників.

Ненормований робочий часце режим робочого часу, встановлений трудовим законодавством або локальними актами для працівників, чия праця не піддається точному обліку або які розподіляють свій робочий час на власний розсуд.

МОЗ також не оминув своєю увагою ненормований робочий час, зазначивши у наказі № 319, що «перелік професій і посад, для яких застосовується ненормований робочий день установлюється колективним договором». Це і все. МОЗ не скористався можливістю, яка міститься в Рекомендаціях, затвердити за погодженням із профспілками такі переліки, які мали б стати орієнтовними для медичних закладів.

Перелік посад працівників із ненормованим робочим днем застосовувався в Україні до 2000 року, коли МОЗ своїм наказом від 28 листопада 2000 р. №310 визнало відповідний наказ МОЗ СРСР таким, що не застосовується в Україні.

Отже, для застосування у медичному закладі ненормованого робочого часу необхідно спершу відобразити таку можливість у колективному договорі закладу. Як правило, норма про застосування ненормованого робочого часу відображається в розділі про робочий час, а конкретний перелік посад, при зайнятті яких може бути встановленний такий режим, є додатком до нього.

При формуванні такого Переліку можна було б розраховувати на норми Галузевої Угоди (далі — Галузева Угода) — але «не так сталося як гадалося»... Галузева Угода містить лише доручення МОЗ розробити такий орієнтовний перелік. Доручення до цього часу не виконане.

Тобто, медичний заклад цілком самостійно, враховуючи положення Рекомендацій, повинен визначатись із тим, кому із керівників, спеціалістів та робітників може бути встановлений режим ненормованого робочого часу. Відображення це повинно знайти у відповідному додатку до колективного договору медичного закладу.

Для того, щоб встановити працівнику саме такий режим робочого часу, необхідно визначитись із тим, що:

- робота за його посадою не піддається точному обліку в часі;

- робочий час за характером виконуваних функцій поділяється на частини невизначеної тривалості (щоправда це характерно для сільського господарства);

- час для роботи він розподіляє на свій розсуд.

На працівників з ненормованим робочим днем поширюється встановлений у закладі режим роботи.

Ненормований робочий час є особливістю організації роботи і тому потребує компенсування для працівника. За виконаний обсяг робіт, ступінь напруженості, складність і самостійність у роботі, необхідність періодичного виконання службових завдань понад встановлену тривалість робочого часу, законодавство передбачає лише один різновид компенсування, а саме надання щорічної додаткової відпустки. Додаткова відпустка за роботу на умовах ненормований робочого часу передбачена п. 2 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про відпустки» — за «особливий характер праці». Тривалість такої відпустки не може перевищувати 7 календарних днів. Конкретна тривалість додаткової відпустки за особливий характер праці визначається колективним чи трудовим договором залежно від часу зайнятості працівника в цих умовах.

Необхідно додати, що ця додаткова відпустка є оплачуваною. У випадку звільнення працівника, який має право на отримання певної кількості календарних днів такої відпустки і не скористався нею, він повинен отримати грошову компенсацію.

Підсумовуючи викладене щодо визначення тривалості робочого часу працівників медичних закладів та установ можна зазначити, що самим зрозумілим і прозорим винятком із загального правила про 40-годинний робочий тиждень є застосування скороченого та неповного робочого тижня. Поширений же ненормований робочий час є категорією, що має цілком локальне регулювання, тобто його застосування фактично визначається керівництвом кожного закладу або установи. Погоджуватись чи ні на ненормований режим — вирішувати кожному працівникові самостійно.

Ургентне чергування

Надання медичної допомоги вимагає постійної та повної готовності до її невідкладного надання кожному та у будь-який час. Саме тому медичні заклади, зокрема ті, що мають стаціонари, працюють цілодобово та безперебійно. Такий режим роботи потребує і постійного перебування в них фахівців, які здатні оперативно та якісно надати необхідну допомогу. З цією метою запроваджується чергування медичних працівників вдома та у стаціонарі — так зване ургентування.

Цей режим роботи є особливим та характерним лише для медичної галузі, оскільки не підпадає під наявні в трудовому праві поняття чергування. Медичні працівники під час чергування продовжують виконувати свої безпосередні обов’язки згідно з трудовим договором.

Питання організації чергування врегульовані спільним наказом Мінпраці та МОЗ України від 5 жовтня 2005 р. № 308/519 (далі — наказ № 308/519), що стосується оплати праці. Розділом 5 наказу № 308/519 передбачені умови організації та оплати чергування лікарів як вдома, так і у стаціонарі.

Чергування поділяється на таке, що здійснюється в межах місячної норми робочого часу, та понад місячну норму робочого часу. Законодавчо визначені вимоги до лікарів (фахівців), які можуть залучатись до чергування, та їх кількість. Зокрема, до чергування вдома можуть бути залучені лікарі та фахівці з базовою та неповною вищою медичною освітою закладів охорони здоров’я, які зайняті наданням медичної допомоги населенню, зокрема екстреної. Чергування у стаціонарі здійснюється у тих медичних закладах, які мають стаціонарні відділення. На договірних засадах також можуть залучатись до чергування й лікарі амбулаторно-поліклінічних підрозділів лікувальних закладів, диспансерів, пологових будинків тощо.

У разі виклику працівника під час чергування (у заклад, на місце події та додому до хворого) час, витрачений на виклик, оплачується за фактично відпрацьовані години з розрахунку посадового окладу працівника, встановленого за штатним розписом, зі збереженням чинного порядку оплати праці працівників охорони здоров’я у нічний час.

При здійсненні чергування у стаціонарі в робочі дні згідно з графіком роботи в межах місячної норми робочого часу додаткова оплата (понад посадовий оклад) не проводиться. Чергування за графіком у вихідний і святковий день у межах місячної норми робочого часу може компенсуватися за згодою сторін наданням іншого дня відпочинку або в розмірі одинарної годинної ставки понад оклад. 

design by Andrew Grachev
СКИДКА 20%