Усталеність неустойки
Стаття Євгенії Ткаченко для видання «Судовий Вісник», юридична фірма FELIX
За останні десять років устоялася судова практика з приводу багатьох спірних питань щодо порядку стягнення неустойки
Навколо питання щодо правил та порядку стягнення пені є безліч спорів, висновків експертів, а також судових рішень.
У статті йтиметься винятково про випадки стягнення договірної пені, а не пені, встановленої законом, наприклад «Про захист прав споживачів», або Сімейним кодексом України тощо.
За понад десять років існування діючих Цивільного кодексу (ЦК) України та Господарського кодексу (ГК) України вже устоялася судова практика з приводу багатьох спірних питань щодо порядку стягнення пені. До таких питань можна віднести:
Пеня за штраф
Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення договірного зобов’язання. Так, 4 лютого 2010 року Вищий господарський суд України (ВГСУ) виніс постанову у справі № 28/152, якою відмовив у стягненні штрафу та пені одночасно, посилаючись на порушення статті 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Згодом, а саме 27 квітня 2012 року, Верховний Суд України (ВСУ) виніс постанову, якою спростував цю позицію. ВСУ зазначив, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України — видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності.
Таким чином, ВСУ дійшов висновку, що у межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Негрошове зобов’язання
Можливість стягнення пені за невиконання негрошового зобов’язання. Ще донедавна суди виносили рішення, які суперечили одне одному в частині стягнення пені за порушення стороною негрошового зобов’язання за договором. Підставою для спору стали вищзгадані стаття 230 ГК України — штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання — та частина 3 статті 549 ЦК України — пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання. Тобто ЦК України дає чітке визначення пені, тоді як ГК України узагальнює її як вид штрафних санкцій.
У постанові ВГСУ від 12 травня 2015 року у справі № 910/9209/13 зазначено: оскільки обов’язок відповідача щодо поставки товару не є грошовим зобов’язанням, а та обставина, що за порушення строку поставки продукції за договором постачальник зобов’язаний сплатити покупцю пеню в розмірі 0,1 % вартості не поставленої в строк продукції за кожен день прострочення, не перетворює визначену договором пеню у пеню за порушення грошового зобов’язання, до спірних правовідносин не підлягають застосуванню вимоги Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань», яким передбачено застосування відповідальності за невиконання грошового зобов’язання.
Отже, виходить, що обмеження, визначені вказаним законом, діють лише у випадку стягнення пені за порушення грошового зобов’язання. За порушення ж негрошового обов’язку сторони вправі передбачити договором будь-який розмір пені. У цьому і полягає пастка для постачальників та виконавців, які навмисно для себе визначають пеню за порушення умов поставки та виконання робіт (надання послуг) за договором, сподіваючись, що цей вид неустойки стягненню не підлягає.
Вважаю, що суд дійшов правильного висновку, бо господарське право не розглядає пеню як відповідальність винятково за порушення грошового зобов’язання. А при укладанні господарських договорів саме ГК України є спеціальним законом, що застосовується до правовідносин.
Також звертаю увагу, що у випадку стягнення пені за договором з фізичною особою норми ГК України не діятимуть і пеню можливо буде стягнути тільки за порушення грошового зобов’язання.
Ненаявність реквізитів
Ще однин цікавий висновок зробив Господарський суд Сумської області у своєму рішенні від 3 лютого 2015 року у справі № 920/2030/14, яким відмовив у задоволенні позовної вимоги зі стягнення пені, оскільки видаткові накладні, що підтверджують поставку за договором, не містять безпосередньо посилання на договір, яким передбачено, що за несвоєчасне, понад встановлений цим договором строк, проведення розрахунків за прийнятий товар, продавець (позивач) вправі вимагати від покупця (відповідача) сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення платежу. Суд зазначає, що немає підстав вважати, що сторони узгодили цей вид відповідальності, оформивши поставку відповідними накладними.
Виходить, що, не зазначивши реквізити договору у видатковій накладній, постачальник не може довести, що саме в рамках цього договору здійснювалася поставка.
Отже, підсумовуючи наведене, при укладанні господарських договорів необхідно обов’язково перевіряти посилання на цей договір у всіх первинних документах (специфікаціях, накладних, рахунках тощо), атакож, обираючи міру відповідальності, рекомендую замість «пені» вживати «неустойку», аби запобігти подвійному тлумаченню терміна. Бо не треба забувати, що судові рішення приймаються не на підставі прецедентів судової практики, а на підставі законодавчих актів, та все ж таки за внутрішнім переконанням суду. А яким буде те внутрішнє переконання суду — переважно залежить від переконливості самих правозахисників.