пр. Московский 52, 4 этаж, Харьков, Украина, тел. +38(057)7319580

 

Felix, qui potuit rerum cognoscere causas
Главная » Публикации » Вирішення справ про порушення митних правил

Вирішення справ про порушення митних правил

Стаття Святослава Бартоша для видання «Юридична газета»

Застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики ЄСПЛ

У зв’язку з активним євроінтеграційним рухом України цілком очікуваною є активізація зовнішньоекономічної діяльності національних підприємств. Збільшення міждержавного товарообороту призведе також і до зростання кількості митних спорів, зокрема, і спорів щодо порушення митних правил. Зважаючи на часто суперечливе та неоднозначне застосування судами та органами доходів і зборів положень митного законодавства, дедалі актуальнішим стає питання про застосування при вирішенні справ про порушення митних правил положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) та практики Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд).

Коротко розглянемо можливість застосування тих чи інших положень Конвенції при вирішенні питань про притягнення до адміністративної відповідальності за порушення митних правил.

У цій категорії справ найпоширенішими є посилання на статтю 6 Конвенції (право на справедливий судовий розгляд) та на статтю 1 Протоколу 1 до Конвенції (право на мирне володіння своїм майном).

Застосування статті 6 Конвенції:

Для того щоб визначити, чи поширюється дія статті 6 Конвенції на ті чи інші правовідносини, потрібно встановити, чи відноситься конкретна справа до кримінального обвинувачення в тому автономному значенні, в якому слово «кримінальне» розуміється в рамках положень Конвенції.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду визначення того, чи стосується конкретна справа кримінально-правового аспекту, здійснюється на підставі трьох критеріїв (так звані критерії Енгеля):

1)  внутрішня класифікація;

2)  природа правопорушення;

3)  суворість санкції.

Європейський суд спирається або на другий, або на третій критерій; вони не обов’язково використовуються разом. Для того щоб встановити, чи відноситься конкретна справа до кримінального обвинувачення, достатньо того, аби правопорушення, про яке йдеться, за своєю природою було злочином або за нього передбачалося покарання, яке за своїм характером та ступенем суворості є загальнокримінальним. Це не виключає спільного використання і того, й іншого критерію у випадках, коли аналіз кожного з них окремо не дозволяє зробити однозначного висновку про існування в справі кримінального об винувачення (див. рішення по справі «Юссіла проти Фінляндії»).

Щодо першого критерію, то відповідно до української правової кваліфікації, порушення митних правил відносяться до адміністративних правопорушень.

Попри це, хотілося б звернути увагу на те, що Європейський суд уже визнавав кримінально-правовий характер норм українського законодавства, якими передбачена відповідальність за адміністративні правопорушення, зокрема і за порушення митних правил (див. рішення по справах «Надточій проти України» та «Гурепка проти України»),

Що стосується природи порушень митних правил, то положення Митного кодексу України спрямовані на:

- захист економічних інтересів держави, які полягають у повному і своєчасному нарахуванні та сплаті митних платежів;

- захист встановленого законодавством порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, пред’явлення їх органам доходів і зборів для проведення митного контролю та митного оформлення;

- покарання осіб, які намагаються шляхом вчинення протиправних дій зменшити суми нарахованих митних платежів і тим самим ухилитися від їх сплати або порушити встановлені правила переміщення товарів через митний кордон України.

Аналогічні правовідносини захищаються і кримінальним законодавством України (див., наприклад, ст. 212 Кримінального кодексу України).

Для того щоб з’ясувати коло осіб, на яких поширюються положення Митного кодексу України, що встановлюють відповідальність за порушення митних правил, потрібно провести системний аналіз митного законодавства України.

Відповідно до ч. 2 ст. 459 Митного кодексу України суб’єктами адміністративної відповідальності за порушення митних правил можуть буш громадяни, які на момент вчинення такого правопорушення досягли 16-річного віку, а при вчиненні порушень митних правил підприємствами - посадові особи цих підприємств.

На підставі цього можна зробити висновок, що положення Митного кодексу України, якими встановлена відповідальність за порушення митних правил, по ширюються на всіх громадян, а не на осіб, які володіють особливим статусом, тобто мають загальнообов’язковий характер.

Для визначення природи того чи іншого порушення митних правил потрібно також встановити ціль покарання, яке передбачено за вчинення вказаного правопорушення. Тобто чи носить це покарання тільки компенсаційний характер, чи воно спрямоване ще й на покарання правопорушника (каральний характер) і на попередження вчинення подібних правопорушень як самим порушником закону, так і іншими громадянами (превентивний характер).

Аналіз санкцій, які передбачені Митним кодексом України за порушення митних правил, дає підстави однозначно стверджувати про те, що більшість із них носять каральний та превентивний характер.

Що ж до суворості санкцій, то низка статей Митного кодексу України передбачає накладення стягненім за порушення митних правил у вигляді конфіскації товарів, що стали безпосередніми предметами порушення митних правил. Санкціями інших статей передбачені покарання у вигляді штрафів, розмір яких часто прив’язаний до вартості товарів, що є безпосередніми предметами порушення митних правил, або до суми недоборів митних платежів. Саме така прив’язка призвела до того, що інколи розміри штрафів, які накладаються за порушення митних правил, можуть перевищувати максимальний розмір штрафу, який встановлений Кримінальним кодексом України. Часто такий розмір штрафу взагалі не співрозмірний зі шкодою, заподіяною правопорушенням. Суворість санкції нерідко залежить від вартості предмета правопорушення та від фінансового стану правопорушника.

Таким чином, для того, щоб визначити, чи поширюються гарантії, встановлені ст. 6 Конвенції, на ту чи іншу справу про порушення митних правил, потрібно в кожному окремому випадку обґрунтовувати належність справи до кримінальної в розумінні Конвенції.

Віднесення справи про порушення митних правил до кримінального обвинувачення дає правопорушнику низку додаткових прав, які гарантовані частинами 2 і 3 статті 6 Конвенції, а також забезпечує йому право на перегляд справи судом вищої інстанції, тобто право на апеляційне оскарження (стаття 2 Протоколу № 7 до Конвенції) . Право на перегляд стає важливим у тому випадку, коли питання притягнення до відповідальності вирішується постановою органу доходів і зборів, адже така постанова відповідно до частини 2 статті 171-2 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає оскарженню тільки до місцевого суду як адміністративного.

Можливі порушення статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції при вирішенні справ про порушення митних правил

Питання про застосування статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції при вирішенні справ про порушення митних правил постає тільки тоді, коли санкція статті передбачає стягнення у вигляді конфіскації безпосередніх предметів чи знарядь правопорушення.

Відповідно до статті 1 Протоколу 1 Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Оскільки конфіскація застосовується тільки у випадках, передбачених санкціями статей Митного кодексу України, то таке втручання у право власності є таким, що здійснюється на умовах, передбачених законом.

Однак щоразу при вирішенні питання про застосування санкції у вигляді конфіскації безпосередніх предметів чи знарядь правопорушення на вирішення суду залишається питання про баланс суспільних та приватних інтересів.

Прикладом правильного вирішення цього питання, безумовно, є рішення Європейського суду у справі «Ісмаїлов проти Росії». Так, у цій справі Європейський суд встановив, що згідно з принципом верховенства права - однією з підвалин демократичного суспільства, який закріїшений в усіх статтях Конвенції, при розгляді справи та призначенні стягнення потрібно досягти справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, щоб під час відповідного втручання був дотриманий принцип законності і воно не було свавільним, тобто стягнення повинне бути пропорційним, воно має відповідати тяжкості скоєного правопорушення, а також його наслідкам.

Таким чином, для досягнення балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту права власності конкретної особи необхідно:

1)  визначити розмір шкоди, який заподіяно правопорушенням;

2)  визначити вартість тих речей, які підлягають конфіскації;

3)  встановити фінансовий стан власника цих речей;

4)  на підставі отриманих даних визначити, наскільки сильно конфіскація може вплинути на майновий стан особи;

5)  визначити, чи такий вплив на фінансовий стан особи є пропорційним Із тяжкістю правопорушення і його наслідками та чи існує реальна суспільна необхідність у застосуванні санкції у вигляді конфіскації.

У випадку, якщо суд дійде висновку, що стягнення у вигляді конфіскації безпосередніх предметів правопорушення не забезпечить балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту права власності конкретної особи, то він має право не накладати таке стягнення навіть у випадку коли воно передбачене положеннями Митного кодексу України як обов’язкове.

У такому випадку національний суд може послатися на те, що застосування такої санкції не відповідає вимогам Конвенції, а тому відповідно до частини 2 статті 19 Закону'України «Про міжнародні договори України» від 29.06.2004 р. № 1906-ІV підлягають застосуванню саме положення Конвенції, а не Митного кодексу України.

Також якщо шкода від правопорушення є незначною, то для досягнення справедливого балансу інтересів суд може звільнити правопорушника від адміністративної відповідальності на підставі ст. 22 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Варто відзначити, що деякі національні суди застосовують положення Конвенції та посилаються на рішення ЄСПЛ у справі «Ісмаїлов проти Росії» при вирішенні питання про застосування стягнення у вигляді конфіскації за порушення митних правил. Прикладом такого застосування є зокрема Постанови Апеляційного суду АР Крим у справі № 3-0107/2806/2012 від 18.12.2012 року та у справі № 122/18422/13-п від 08.11.2013 року.

Таким чином, застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини при вирішенні справ про порушення митних справ позитивно впливає на практику національних судів, сприяє приведенню її у відповідність до міжнародних стандартів та забезпечує належне дотримання прав людини. Однак, на превеликий жаль, положення Конвенції та рішення Європейського суду не користуються популярністю у наших суддів, що є однією з причин численних звернень до Європейського суду щодо порушення Україною взятих на себе міжнародних зобов’язань.

Додатково інформую читачів щодо того, що з 01.01.2014 р. набирає чинності нова редакція пункту 47 Регламенту Європейського суду з прав людини, яка передбачає наявність двох суттєвих змін.

По-перше, якщо до заяви не буде додано всі необхідні документи, то вона буде повернута без розгляду заявнику. По-друге, звернення заявника до суду з неповною заявою чи із заявою, до якої не додано всі необхідні документи, більше не буде підставою для переривання шестимісячного строку на звернення до суду. Шановні колеги, прошу врахувати вказані зміни у вашій професійній діяльності.

design by Andrew Grachev
СКИДКА 20%